Які рядки Тараса Шевченка у вас найбільше асоціюються з сучасною українською реальністю?
Володимир ПАНЧЕНКО, доктор філологічних наук, професор Києво-Могилянської академії:
— В усі часи кожна влада, з одного боку, намагалася приватизувати Шевченка, а з іншого — трохи побоювалася його. Якщо говорити про дуже актуальні речі, які зараз на устах у всієї України, то ось кілька рядків з «Давидових псалмів» (1845 р.):
Доколі будете стяжати
І кров невинну розливать
Людей убогих? А багатим
Судом лукавим помагать?

Є також такі дуже актуальні слова Шевченка з його послання «І мертвим , і живим...» (1845 р.). Тут йдеться про українську історію, гетьманів, загалом малоросійське панство, яке успішно для себе переорієнтувалося у дворянство.
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть... та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви
(це до питання про інтеграційні процеси на східному напрямку. — В.П.),
Варшавське сміття —
ваші пани
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Цими рядками Шевченко по суті залишав українській квазіеліті шанс стати національною елітою.
Тоді ж в 1945 році він по апостольські закликав братів обнятися і загадати про найменшого брата. Там прозвучали його слова: «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю». Важко застосувати ці слова до сучасного українського політикуму, скільки б не кликали їх обніматися, брататися. Пам’ятаючи про матір Україну, важко уявити Яценюка в обіймах з Януковичем чи Тягнибока з Єфремовим. Хоча в принципі сама постановка питання про необхідність національної консолідації залишається актуальною.

Левко ЛУК’ЯНЕНКО, Герой України, громадський діяч:
— Дух Шевченка полягає в тому, що необхідно боротися за українську Україну. Цей дух закладений у всіх його віршах. Який вірш и би найбільш підходив до сучасного моменту? Час від часу, я згадую вірш «Осія. Глава XIV»:
Погибнеш, згинеш, Україно,
Не стане знаку на землі,
А ти пишалася колись
В добрі і розкоші! Вкраїно!
Мій любий краю неповинний!
За що тебе Господь кара,
Карає тяжко? За Богдана,
Та за скаженого Петра,
Та за панів отих поганих
До краю нищить... Покара,
Уб’є незримо і правдиво;
Бо довго Довготерпеливий
Дивився мовчки на твою,
Гріховную твою утробу
І рек во гніві: — Потреблю
Твою красу, твою оздобу,
Сама розіпнешся. Во злобі
Сини твої тебе уб’ють
Оперені, а злозачаті
Во чреві згинуть, пропадуть,
Мов недолежані курчата!..
І плача, матернього плача
Ісполню гради і поля,
Да зрить розтлєнная земля,
Що я Держитель і все бачу.
Воскресни, мамо! І вернися
В світлицю-хату; опочий,
Бо ти аж надто вже
втомилась,
Гріхи синовні несучи.
Спочивши, скорбная, скажи,
Прорци своїм лукавим чадам,
Що пропадуть вони, лихі,
Що їх безчестіє, і зрада,
І криводушіє огнем,
Кровавим, пламенним мечем
Нарізані на людських душах,
Що крикне кара невсипуща,
Що не спасе їх добрий цар,
Їх кроткий, п’яний господар,
Не дасть їм пить, не дасть
їм їсти,
Не дасть коня вам охляп
сісти
Та утікать; не втечете
І не сховаєтеся; всюди
Вас найде правда-мста;
а люде
Підстережуть вас на тоте ж,
Уловлять і судить не будуть,
В кайдани туго окують,
В село на зрище приведуть,
І на хресті отім без ката
І без царя вас, біснуватих,
Розтнуть, розірвуть,
розіпнуть,
І вашей кровію, собаки,
Собак напоять...  І додай,
Такеє слово їм додай
Без притчі. — Ви, —
скажи, — зробили
Руками скверними створили
Свою надію; й речете,
Що цар наш Бог, і цар надія,
І нагодує і огріє
Вдову і сирот. — Ні, не те,
Скажи їм ось що: — Брешуть боги,
Ті ідоли в чужих чертогах,
Скажи, що правда оживе,
Натхне, накличе, нажене
Не ветхе[є], не древлє слово
Розтлєнноє, а слово нове
Меж людьми криком пронесе
І люд окрадений спасе
Од ласки царської...